Історії мам

Мамина доля-наче писанка
Сімейний затишок

Автор: Тетяна Наливайко

Мамина доля-наче писанка

Що ви вважаєте її найбільшим досягненням у цій сфері? І лишіть сором’язливість їй – хваліть!

Багато робіт подарувала мама односельцям, Сарненському історико-етнонрафічному музею, друзям, знайомим і родичам у різних куточках країни та за кордоном. За збереження та популяризацію народних традиційних ремесел маму нагороджували багатьма грамотами та поляками, а також наручним годинником від Президента України Леоніда Кучми. У 2001 році за збереження, популяризацію народних традицій та ремесел її нагороджували грамотою за участь в обласній культурно-мистецькій акції "Мистецтво одного села".


Як ви вважаєте, хто або що надихає її працювати над собою?

Її дівчатка♥️ Якось швидко ми з'явилися у Тебе, майже одна за одною. Спочатку довгожданна Світланка


Якби її дітей попросили описати її, що б вони про неї розповіли? Які слова були б у присвяті до книги про її життя?

Золотаво - багряна осінь завітала до підніжжя Карпат, край мальовничих краєвидів, цілющих мінеральних вод, кришталевих дзвінких струмочків і в’юнких доріг. Білі вершини задумливих гір, оповиті сивим туманом, ховаються в кудлатих хмарах. А на схилах ростуть стрункі вічнозелені карпатські смереки. Здається, що то вони підпирають втомлене сіре небо. У долині, де бере початок бурхлива гірська річка Дністер, розкинулось село Розлуч, що на Львівщині. Саме в цьому чудовому краї виросла Любов Бородавко-моя мама, і не сказати, де формувався її світогляд, просто неможливо. Після закінчення Львівського технічного училища, мама працювала на заводі у відділі контролю. На вихідні навідувалась додому у село. Її приваблювали міська метушня, чіткий ритм роботи, краса вечірніх вогнів, тому жити мріяла у великому місті. Отримавши чергову відпустку, вирішила відвідати брата Василя, який поїхав за направленням вчителювати на Рівненщину та й оженився там, уже двоє діточок народилося. - Їдь, донечко до Василька, йому ж бо там сумно, мабуть, на чужині. Та тільки не барися довго, доню, - наказувала бабця Марія, пакуючи гостинці у дорожню сумку. Болить її серденько за сина. Хіба ж знала бабуся, що і друга її дитина знайде свою долю на далекому Поліссі та й залишиться там назавжди. - Добре, мамцю, я швидко, - заспокоїла Люба неньку, - побавлюся з племінниками, допоможу трішечки та й повернуся. Відпустка у мене ж невелика, чекають на роботі. І ось мама зійшла з рейсового автобуса у селі, що недалеко від райцентру. Йшла і дивувалась ранній осені, що завітала у поліський край. Як багато тут лісу! На тлі зеленої хвої палахкотіло багряне листя кленів, у жовтих сукнях красувалися берізки. Ці барви так нагадували їй рідні краєвиди, тільки смерек не було і гір, за які б ховалося сонце. Натомість рівне, широке, здавалось, безкрає поле розляглось так далеко, що аж ген-ген зустрічалося з лісом і ховалося за синій обрій. Пахло грибами, хвоєю і теплом. Ступала повільно, милуючись навколишньою красою. Бачила, як поряд призупинився великий трактор і з кабіни усміхався до неї чорнявий вусатий красень, мій тато. «Йой, які файні тут хлопці», - подумала про себе мама та й поспішила далі з гордо піднятою головою. Раділа зустрічі з братом Василем, роздавала подарунки, бавилася з племінниками, розповідала про життя у рідному селі, а перед очима стояв усміхнений юнак, помітила, що постійно думає про нього, про мого тата. Наступного дня допомогла братовій відвести дітей до сільського фельдшера на черговий огляд. Зустріла їх привітна жінка, відразу було видно, професіонал своєї справи. Візит майже закінчувався, коли відчинилися двері і мамочки перехопило подих: побачила знайомі усміхнені очі і такі привабливі чорні вуса. - Мамо, нам треба поговорити, - з порога мовив юнак до фельдшерки і зупинився на півслові, упізнавши дівчину. - Щось трапилось? Зачекай трішки, у мене діти. - Я зараз, - кинув на ходу хлопець і прожогом вилетів з кімнати. А через декілька хвилин Валерій (мій найкращий татко у світі) повернувся з великим кульком цукерок «Червоний мак», благо, магазин був поряд. Два місяці потому зіграли гучне весілля. І знову поріднилися Полісся і Прикарпаття. Тато був одинаком у сім’ї, тому привів молоду дружину, мою маму, до батьків, які з радістю прийняли невістку. Так і жили разом багато років у мирі і злагоді, аж поки поряд побудували великий ошатний будинок з сучасним інтер’єром. Свекруха, Ірина Миколаївна - шанована у селі людина, моя бабця, більше чотирьох десятиліть вдень чи вночі, в дощ чи заметіль вона поспішала на допомогу односельчанам. Допомогла й мамі влаштуватися санітаркою у ФАП, багато чому її навчила. Мама полюбила Полісся всім серцем і душею, адже тут три десятиліття щасливо живе у парі з татом, тут виросла я та мої сестрички, тут знайшла вірних друзів і родичів. Старша донька Світлана - педагог за фахом, знайшла своє щастя, навчаючись у обласному центрі, подарувала батькам троє онуків. Продовжила традицію бабусі та мами середульша Іринка, працює та проживає у Києві, виховує синочка та донечку. А я- найменша Тетяна, знайшла себе у творчій роботі, мешкаю у райцентрі, виховую донечку Анечку та синочка Андрійка. Радіє мама за дітей, онуків, гордиться чоловіком, який є першим помічником у всіх життєвих справах, хорошим господарем на своєму обійсті, дбайливим сином і батьком. Завітавши до будинку, відразу можна помітити багато квітів у кімнатах та біля садиби, які з ранньої весни до пізньої осені прикрашають подвір’я своїм різнобарв’ям. А довгими зимовими вечорами мама любить заглибитись у вишивання, відтворюючи на полотні прекрасні візерунки. Та найбільшим захопленням є виготовлення Великодних писанок - дряпанок. Писанкарством займається ще з юних років і першим учителем була мама, моя бабуся Марія. Про те, що не склалося життя у великому місті мама не шкодує. Адже правду кажуть, що з милим і в шалаші рай. А мама щаслива у своїй родині, роботі, захопленні, яке намагається передати мені- найменшій донечці.


Про що вона мріє? Що б хотілося подарувати їй найбільше?

Мама ніколи не бачила моря!!! Мріє про відпочинок на морі. Я надіюся, що її мрія здійснить я і вона побачить море, буде ніжитися теплим сонечком і не думати про дім, господарство. Хочу, щоб мама відпочила душею і тілом.


Якщо її номінують, значить, для тебе вона вже найкраща! Але все ж - чому саме вона має отримати звання «Мама року»?

Все своє життя вона присвятила нам, своїм дітям, онукам, сім'ї. Вона це-затишок, до якого завжди поспішаєш! Вона не просто - "Мама року", вона мама - всього нашого щасливого життя!!!

X
X