Енергія душі та тіла
Велике серце

Енергія душі та тіла

Автор: Вероніка Харченко

Я хочу розповісти про свою матусю Паллай Людмилу Григорівну – вихователя дитячого садка, з 50-річним ювілейним стажем роботи, з яких 40 років працює в ДНЗ №3 «Берегиня» що на Херсонщині в м.Гола Пристань. Я часто задаюсь питанням – де вона черпає сили та натхнення з року в рік в роботі з дітьми?... Адже нас – своїх дітей виховала – трійко, дала освіту, всі ми маємо роботу. Я гадаю, що стимул такого її життя, про яке я розповім далі, криється в її дитинстві, в її сім’ї, в її матусі. Моя мама з самого дитинства завжди брала приклад зі своєї матусі, до речі моїй бабусі, Голофастовій Вірі Гнатівні, в цьому році виповняється восени 92 роки. А вона ще сама прибирає в кімнаті, підмітає двір, прасує випрані речі та й частенько доглядає за своєю 8-місячною правнучкою Лізою, хоч має і праправнучку Юленьку, аби її онуки встигли щось зробити по господарству. Ось на цьому підґрунті і формувалася життєва позиція моєї мами. У 17 років після закінчення середньої школи пішла працювати в сільську школу «Організатором позаурочної діяльності з дітьми», потім заочно навчалась, одержала режисерську освіту, працювала в Будинку для дітей та юнацтва, удосконалюючи свою професію. Та життєвий і робочий шлях не закажеш… Ось вже 40 років працює в д/садку вихователем, через її руки пройшли сотні дітей. Вона виховала цілі сімейні династії, від дітей до їх онуків з покоління в покоління. Проводячи цікаві заходи, ігри, заняття, прогулянки, десятки написаних сценаріїв та проведених різних свят. Сотні продуманих і проведених занять, та щоденні співбесіди, сюжетно-рольові ігри, де треба дітей навчати, як треба діяти в тій чи іншій ситуації. Маму поважають в колективі за її професіоналізм, ідеї, вміння працювати з дітьми. Часто можна почути від молодих вихователів: «Григорівна, де ви черпаєте сили та енергію у ваші роки?!». А відповідь у мами така: «Моя праця – це сенс мого життя!» Мама про своїх малят може говорити годинами, згадуючи цікаві історії, а в очах світиться радість, доброта, задоволення від своєї праці. Багато років мама працювала зі старшими дошкільниками, яких треба було підготувати до шкільного життя. Вміти колективно готуватися до того чи іншого свята, розваги, змагання. Потім багато років працювала в логопедичній групі. Де з дітками треба було на протязі робочого часу закріпляти різні вправи, повторюючи слова, звуки, речення не 1-2 рази, а по 20 і 30 разів одне й теж саме. Для цього треба мати велику витримку, такт і повагу до дітей. Коли мамі виповнилося 55 років завідувач ДНЗ№3 «Берегиня» Бурдига Т.І. запропонувала мамі залишитися ще працювати в д/садочку. І ось уже 12 років із дня в день мама торує стежку до д/садка, аби швидше зустрітися зі своїми малятами. Це не старенька, сива бабуся, а енергійна жінка, з оптимістичним характером. Моя мама, як і потрібно вихователеві, завжди привітна, радісна, усміхнена, кожен день святково одягнена з гарною зачіскою. Це все вона робить для діток, щоб вони йшли в д/садок, як на свято. Працює матуся дотепер в групі раннього віку з дітками від 1.5 до 3-років. За два роки перебування дітей в ясельній групі мама з цих маленьких «каченят» виховує впевнених, розуміючих, розмовляючих, уміючих діточок, яких постійно називає «умняшечки-розумняшечки». Мама часто говорить: «За 40 років роботи в д/садочку, я завдячую останнім 5 рокам, коли почала працювати в ясельній групі і постійно завдячує долі і Богу. Адже ці малесенькі діточки постійно потребують уваги, допомоги, любові, піклування. Їх треба часто переодягати, одягати, мирити, забавляти, навчати, розповідати… і не одного, а одночасно давати раду 10-15-20 дітям. Тут не сядеш склавши руки, а цілий робочий день на ногах, постійно в русі, то присів до дитини, то підняв, то нахиливсь, то випрямився… Дітки цього віку дуже рухливі та непередбачувані, за ними потрібне «око та око», як кажуть в народі. Ось чому у мами не робота, а повсякденне, повсякчасне тренування, як спортивному залі. Ось звідки її молодість, енергія, наснага в роботі. Вона дарує свою любов і піклування дітям, а вони продовжують її життя. Повернувшись додому на її плечах і огород, і дім, і печиво, і вариво, і закрутки на зиму, і онуки… Мама все встигає. Підйом 5 ранку і так до самого вечора, вона в роботі, у вирішенні якихось сімейних справ. А ввечері традиційний багаторічний телефонний обзвін зі своїми дітьми, онуками, родичами, сестрою та старенькою матусею. Життя вирує, мамі нема коли замислюватися над старістю чи хворобами. Вона оптиміст, мріє побачити своїх праправнуків, як її матуся. Має надію що, її онукам буде краще життя в нашій країні, що вони зможуть самореалізуватися та досягнути більше чим вона. Мама терпляче тамує в собі невдачі, які трапляються на життєвій дорозі. Ніколи не тримає злоби на рідних, друзів та колег. Все всім прощає і завжди говоре так: «Якщо нас не торкнулась якась подія, то вона і не торкнеться, а те що відбувається у нашому житті, воно ніколи нас не обмине». Горе, радість, вони приходять і кануть в минулому, а людина залишається жити. За свою роботу мама отримала нагрудний знак «Відмінник освіти України», нагороджена почесною грамотою Міністерства освіти України, має грамоти районного відділу освіти, міськради, держадміністрації та адміністрації ДНЗ№3. Видала авторський збірник «Свята та розваги в д/садку». Її сценарії свят, розваг, фестивалей, занять друкувались в журналах «Мистецтво», «Дошкільне виховання», «Дитячий садок». Час минає… моя матуся рухається до зрілого віку. Вона завжди була, є і буде взірцем в моєму житті. І всим тим, чого я досягла в своєму житті я завдячую матусі, її підтримці та взаєморозумінні.