Діти - моє життя
Велике серце

Діти - моє життя

Автор: Любов Хмілевська

Будучи молодою карєристкою, ніколи не думала, що все в житті зміниться з народженням дітей. Як і всі у давні радянські часи, працювала на заводі майстром і мріяла про карєрний ріст та особисті досягнення в житті. Однак, коли вийшла заміж, на карєрному рості була поставлена крапка, оскільки переїхала в інше місто та й чоловік бажав, щоб була вдома і виховувала діток, які були в планах і яких він дуже любив. Першим народився синочок, через рік ще один, і так у нас підростало два чудових хлопчики. Я водила і забирала їх зі школи, готувала їм всілякі смаколики і турбувалась, щоб їм було добре. Через тривалий проміжок часу в нас народився ще один хлопчик і через два роки -дівчинка, на той час мені було вже 39 років. Життя ніби почалось знову, ці пізні дітки так відновлюють сили і бажання до життя. З розпадом радянського союзу в сімї настала фінансова криза - чоловіка звільнили і доходів як таких в нас не було. Я, довго не думаючи, вирішила взяти це на себе і поїхала на заробітки в країну, де нікого не знала, почала вчити мову. Але на практиці не все так просто. Тяжко було пробути в чужій країні три роки, ще й тяжко працюючи і терплячи ганебне відношення, але саме думка про дітей додавала сил. Я дуже хотіла, щоб у них було все необхідне і щоб вони стали хорошими людьми. Вернувшись, багато чим помогла дітям, а багато чого вирішив Бог і моя поміч не була потрібна. В житті багато чим прийшлось пожертвувати заради діток (карєрою, здоровям, особистими цілями і планами), але воно того варте, нічим не заміниш щастя від того, як бачиш їх радісними, спостерігаєш їхні успіхи і проходиш з ними їхні невдачі. В нас міцна, щаслива сім'я і ніхто так не потурбується тепер про мене, як мої діти. На фото наша сімя вже й з онуками. І ще: чесно признаюсь - ніколи не думала, що в мене буде четверо дітей)))