Солдат невидимого фронту
Натхнення

Солдат невидимого фронту

Автор: Марина Яхнич

В одній рекламі хлопчик говорить: «Моя мама працює мамою» - і я повністю з ним згодна. Бути мамою – це означає мати ще одну професію, професію, яка не має ні вихідного, ні відпустки. Бути мамою - означає любити когось більше, ніж самого себе, віддавати все саме найкраще, жити життям тієї людини, якій ти подарував цей світ. Те, про що я говорю, знаю не з чуток – сама стала мамою два роки тому назад і маю дорогоцінний подарунок долі – свого синочка Міланчика. Хочу розказати вам про свою маму, адже вона справді є не лише світлом для мене, а і для інших людей, які її оточують. Мою маму звати Світлана – вона лікує людей, ні вона не лікар, більше – вона медична сестра. Я з гордістю говорю про це, адже іноді ми буваємо невдячними людям цієї професії, забуваючи, що саме на медичній сестрі тримається повсякденна життєдіяльність лікарні. Працює моя мама вже 30 років в гематологічному відділенні 4-ї міської лікарні Кривого Рогу, хоча завжди знала, що буде вчителем молодших класів, але за станом здоров’я не склалося. Працюючи на роботі в шестиденний робочий графік, з ранку до вечора, мама являється втіхою для тяжкохворих, їхньою розрадою, допомогою. Вона ніколи не робить свою роботу мовчки, завжди спитає про самопочуття, про щось поговорить, розкаже анекдот або цікаву історію. Цілий день не присідаючи, мама робить не помітну нібито ні для кого свою роботу: забір крові, крапельниці, ін’єкції, призначення… Повірте, робота моєї мами не є легкою, попри це вона ніколи не забуває про всім нам знайомі загальнолюдські поняття: «співчуття», «співпереживання», «доброта», «емоційна чуйність», «милосердя». Зі слів маминих колег я неодноразово чула, що без моєї мами і без їхньої Світлани, все на роботі іде не так як завжди: хворі питаються де Євгенівна (так мою маму по батькові), коли вийде на роботу, що трапилося, «… як у відпустку?!» і все таке інше. За багаторічну сумлінну працю, відданість справі та велику любов до своєї професії моя мама отримала в минулому році нагрудну медаль «Знання, душу, серце - людям». Але не для цих заслуг мама працює, вона працює для пацієнта – і це дійсно так, адже отримуючи за це невисоку платню, мама віддає своє тепло, турботу, увагу та щирість. У мами нас двоє – я та мій брат Руслан. Ми звикли, що дорогою додому мама завжди «знайде пацієнта» - це можуть бути знайомі, родичі та, навіть, сусіди. Кожен звертається зі своїм горем, з проблемами зі здоров’ям. Мама ніколи не відмовить у допомозі, що в її силах – завжди допоможе, підкаже, вислухає. Пам’ятаю, як на моїх очах мама зберегла життя одній маленькій дівчинці, коли та вийшла на дорогу, де їхав автомобіль. Я про себе подумала: ще одне життя врятовано. Моя мама дійсно лікує і рятує людей: іноді від повного відчаю через невиліковну хворобу, іноді просто дає віру та надію на одужання, і це найголовніше. Вже доведено, що без доброго слова, усмішки та підтримки навіть найдорожчі ліки не допоможуть. Попри свою роботу мама знаходить час на сім’ю, на приготування смачних страв, на вишивання, на вирощування квітів на дачі, на організацію та проведення екскурсій та участі у масових культурних заходах. Якщо представити нашу сім’ю цілковито за людський організм, то моя мама – це серце. Наостанок всю свою безмежну любов і вдячність я хочу виразити у даному вірші.

29 июля 91-го ты помнишь тот летний день,

Меня принес аист в дом наш, как и тогда и теперь,

Тебя счастливей не было, моя милая мама,

Когда в руках твоих было три с лишним килограмма.

А помнишь, когда я в первый раз в школу пошла,

Сосульки после уроков ела, на елке каталась,

И «Сонце світить яскраво» - я никогда не забуду,

«Підмет, присудок, дієслово» - учили с тобой до упаду.

А сколько мы с тобой лепили, вырезали,

Готовили на конкурсы работы, помнишь, мама?

Ты все время со мной в моей душе и сердце

И лучшей мамы нету на всем белом свете.

Всегда обогреешь своим ты теплом,

Даш нужный совет, иногда наругаешь,

И спросишь у меня ли все хорошо?

Ведь если болит у меня, то болит и у тебя же.

Всегда обещаю я быть для тебя Самою лучшей дочкой на свете

! Ты знаешь, что это не пустые слова,

Ты веришь в меня – трудно этого не заметить.

И все мои победы – это твоя заслуга, Какой бы несносною я порой не была,

Прости ты меня за бессонные ночи, Спасибо тебе за два белых крыла!