Мамо, мамо, щось тобі дам….
Натхнення

Мамо, мамо, щось тобі дам….

Автор: Карина Медведєва

Не буду писати, що моя мама ідеальна, що не має недоліків, що завжди усміхається, незважаючи на проблеми, що має нескінчені запаси терпеливості, що ніколи не крикнула ні на мене ні на брата, що завше була справедливою…. Отож…. Вона не така. На щастя. Тому що інакше вона б ставила мені занадто високі вимоги без можливості робити помилки. Але я з повною впевненістю можу сказати, що моя мама найкраща в світі і кожному бажаю, щоб те саме могли сказати про свою матусю. Люблю її за слова, які пам’ятаю і які стали дуже близькими серцю. За те, що вона показує мені, як треба жити і бути доброю людиною. За те, що не потрібно нам слів, щоб вона побачила, що мене щось турбує. Мама є моєю подругою і знаю, що можу їй довіряти, як нікому, а одночасно, що вона мені завжди довіряє, що тим паче мотивує мене, аби ніколи того не занапастити. Люблю її за те, що вона не може на мене гніватися довше ніж півгодини, і за те, що я теж того не можу робити по відношенню до неї. Люблю її за всі її малі безумства і знані тільки нам ритуали. Люблю її за те, що вона зі мною грає в волейбол, вміє грати на гітарі і мене вчить, бере участь в багатьох соціальних і благодійних проектах і завжди втягує і мене туди, куди я не завжди хочу, але потім залишаюся щасливою. Як я була меншою, часом, коли мама відпочивала, я могла прийти до її ліжка і дивитися, як спокійно вона спить, але перевіряючи при цьому, чи не перестає дихати…. Я так боялася її втратити… І дотепер в мене залишається певний страх. Часто, дивлячись фільми про маму, задумуєшся, а що було б, якби….. Зараз, з жахом відганяю від себе ті думки, які навертають сльози на очі, бо… як то? Без мами? Не могла б вже ніколи вимовити того слова? Ані милим тоном, ані знервованим, ані розлюченим? Могла б вже ніколи не поглянути в її теплі очі, в яких бачу своє відображення? Вже ніколи не запитать мами про такі речі, які (ніколи не розумію як то) знає лише вона. Часом вважаю, що ми так сильно відрізняємося в наших щоденних діях. Я люблю швидку їзду, а моя мама помаленьку, обережно, що нераз мене нервує. Часто їй кажу: «Їхали б швидше, встигли б ще кудись…», на що мама відповідає: «Маленька моя, їду помалу, бо везу Тебе…» З тих пір підходжу інакше до певних речей, в яких ми відрізняємося, з більшим розумінням (хоча б намагаюся), тому що кожен хоче берегти свій найбільший скарб, моя мама теж… І ось з заголовку «ЩОСЬ» -то серце дитини, моє серце, яке завжди буде її… Хочу подякувати Тобі, моя рідна, за всі моменти, проведені з Тобою і за всі проведені окремо, але в яких думками Ти була зі мною…