Не рідна кров, але рідна душа.
Сімейний затишок

Не рідна кров, але рідна душа.

Автор: Яна Боднарчук

Моя матуся дивовижна людина, жінка і мати. Вона для мене острів надії, затишку і розуміння. З самого дитинства вона для мене стала найкращою подружкою, з якою я можу поділитись будь-яким секретом чи проблемою, знаючи, що мене завжди зрозуміє і не осудить. Моя мама присвятила все своє життя мені, вкладала в мене і матеріальні, і духовні цінності. А після того, як я дізналась, що в мені не тече мамина кров, я стала любити і поважати її ще більше, адже я не часто зустрічала мам, які б любили своїх рідних дітей, як моя матуся. 

 

Там, де мама, там завжди по-сімейному затишно. У моєї матусі багато здібностей: вона відмінно малює, шиє, стриже, куховарити, вона могла б стати відомим художником, кулінаром чи ще кимось, бо талантів в неї багато, але вона стала Мамою. І це зовсім не поступається попереднім званням. Це, можливо, набагато більше, цей вчинок вартий всіх нагород світу, бо немає нічого важливішого, ніж мама для дитини.

 

Хочеться подякувати їй і сказати: "Спасибі, матуся, за те, що ти, що дала мені друге життя, я люблю тебе! Ти надихаєш мене на добрі вчинки і чесне життя!"