Найцінніший скарб
Сімейний затишок

Найцінніший скарб

Автор: Анастасія Печена

Існує загальновідома фраза, що за кожною сильною особистістю стоїть сильна мама, і я не можу з цим не погодиться. Моя історія почалася задовго до мого народження, волею долі мої батьки знайшли своє кохання у вирі пристрастей, і поєднали свої серця законними вузами шлюбу. Я з впевненістю можу сказати, що була бажаною та запланованою дитиною, мої тато і мама весь час мріяли про донечку-красунечку, котра б своїм сміхом наповнювала б дім радістю та щоденно додавала яскраві фарби у сірі будні. І ось їхня мрія здійснилася, на світ з’явилася їх донечка. Вперше вдихнувши повітря та голосно залементувавши, я була дуже здивована, що ці всі люди хочуть від мене і чого вони так дивляться на мене. Їх було так багато і було так шумно, що я почала плакати ще гучніше. І раптом мене взяла на руки жінка, запах якої я відразу впізнала, я уважно поглянула на неї і зрозуміла, що це була моя МАМА. Її карі очі були наповнені ніжністю та сльозами щастя, вона почала щось мені говорити, і її мелодійний голос змусив мене притихнути і просто слухати. Із перших хвилин свого життя я зрозуміла, що вона мене дуже любить.

 

Приїхавши додому, матуся постійно була біля мене і не відходила ні на мить. Мені так подобалося проводити з нею час, вона постійно бавилася зі мною, доглядала мене, слідкувала за моїм розвитком, розповідала всілякі цікаві історії сенс яких я не дуже розуміла, але по її інтонації я знала, що це було щось дуже цікаве. Я була дуже капризною дитиною, коли на мене мало звертали увагу я починала плакати і вередувати, щоб всі пам’ятали, хто тут головний у домі, а коли вночі мені ставало страшно, я здіймала галас, щоб засинати не самій і, щоб життя моїх батьків не здавалося їм медом. І всі мусили виконувати мої забаганки. Іноді я бачила як мамі було тяжко. Вона всі дні була зі мною, а ночі проводила за підготовкою матеріалів до університету, вся наша кімната була у конспектах, паперах, папках та ручках. Прокинувшись зранку, я відчувала, яка вона була виснажена та стомлена, тому я намагалася поводилася як належить слухняній дитині. Мені було незрозуміло, чому вона завжди щось вчить і навіщо взагалі цей університет, коли у неї є я, а потім мені пояснили, що це потрібно всім, хто хоче працювати і заробляти гроші на життя.

 

Коли матуся брала мене на руки, я бачила, що вони постійно були червоні ти миршаві від прання та порошку, адже тоді не було автоматичних машинок, і треба було прати все вручну, а у нас сім’я була немаленька, аж 5 чоловік. Ми жили з батьками тата, і мама взяла на себе всі обов’язки господині по дому, бо моя бабуся була хвора і не могла нічого робити. Тому прибирання, готування, прання, прасування та часткова обробка городу завжди лягали на її плечі, і все це вона робила просто бездоганно, на додачу мама займалася моїм вихованням і своїм навчанням. Іноді мені здавалося, що замість однієї дитини вона мала цілих 5. Як вона робила і встигала це все у свої 19 років, я просто не могла збагнути, мабуть, це просто природній інстинкт жінки від самого її народження.

 

Час йшов, я ставала дорослішою, кмітливішою та розумнішою. Мама постійно грала зі мною у цікаві та розвиваючі ігри, тому я з легкістю навчилася читати та писати, і в садочку я просто відпочивала і дивилися на те як страждають мої ровесники, опановуючи всі ази науки. На всіх дитячих святах я була королевою, адже моя матуся шила мені ексклюзивні сукні, такої краси не мала жодна дівчинка у садочку. Мої наряди набули такої популярності, що у нас вдома утворився пункт орендування одягу, і потім після мене майже весь населений пункт був сніжками, ялинками та принцесами. У школі я також навчалася без проблем, наука давалася мені легко, адже у нас з мамою були свої уроки, як на мене, набагато тяжчі від шкільних, на яких ми багато читали, грали, вчили правила, розгадували загадки, писали вірші, і на яких матуся виховала в мені патріотизм до своєї держави і навчила вихованості, толерантності та людяності. У нас теж був дзвінок, який починав і закінчував наш урок. Єдине що мені не дуже подобалося, це те, що мама змушувала мене писати твори на різні теми, а потім ставила за це оцінки та іноді навіть змушувала переписувати все заново. І допоки її не влаштовувала манера мого письма, хід думок, пунктуація та каліграфія, я не мала права встати зі столу. Ох, якби ви знали скільки творів було написано, скільки сліз пролито та скільки розумових здібностей витрачено! Мені було дуже тяжко, адже у цей час мої ровесники гралися на вулиці, а я мала списувати стоси цих монографій. Це тільки зараз я збагнула цінність всього, що ми робили.

 

Будучи зовсім юною, мама займалася художньою гімнастикою, тому вона хотіла, щоб її донечка була гімнасткою, адже на її думку спортивне виховання дитини – це чи не найважливіший фактор і запорука міцного здоров’я. Але, на жаль чи на щастя, мене записали в гурток спортивно-бальних танців, цим видом спорту я займалася майже 14 років свого життя і показала досить непогані результати, це був дуже насичений період, сповнений моментами радості і смутку, успіху та невдач, проте мама завжди підбадьорювала мене і з гордістю плескала в долоні, коли я займала призові місця.

 

Мій найулюбленішим момент в дитинстві був тоді, коли ми їхали в Київ за речами. Для мене це було, немов свято: спершу ми ласували смачним морозивом, а вже після купівлі одягу, заходили в кафе і замовляли все, що хотіли. Я бачила як нам було тяжко у фінансовому плані, але мама завжди віддавала всі свої заощадження, вдягаючи мене, як принцесу, у все наймодніше та найякісніше. Собі вона щось купувала дуже рідко, тільки на якісь свята чи ювілеї або коли тато виділяв на це кошти. Коли матуся вийшла на роботу, мені було дуже тяжко без неї, я відчувала, що мені бракує її уваги, проте я усвідомлювала, що це необхідно, адже тату важко самому тягнути на собі всю сім’ю.

 

Одного дня життя нашої родини обернулася з ніг на голову, народився мій молодший братик. І обов’язки мами збільшилися удвічі. Вона виконувала майже всю ту саму роботу, що й до цього, але тепер для неї з’явився ще один всесвіт, над яким почало обертатися її життя. Мій братик отримував все те саме, що і я, мама робила все можливе, щоб він виріс здоровим, розумним і щасливим. Але тепер їй легше, адже у неї є доросла помічниця, яка у будь-який момент допоможе їй у вихованні і догляді за сином. У нас завжди були найцікавіші та найвеселіші дні народження. Мама завжди робила всі свята тематичними, ким ми тільки не були: і піратами, і експедиторами, і винахідниками, і казковими героями. Підготовка до наших свят - це завжди було щось особливе для неї, вона постійно експериментувала і готувала смачні страви, писала сценарії для проведення свята, малювала тематичні карти для пошуку скарбів і прикрашала весь будинок кульками і плакатами.

 

Дуже часто мені здавалося, що ми з мамою відчуваємо одна одну на дуже тонкому психологічному рівні, де б ми не були і що б ми не робили, і це чудово. Більшість її умінь мені передалися, наприклад, навіть її хобі – написання віршів. Вона має майже збірку поетичних творів на різну тематику: кохання, душевні переживання, природа і сім’я. Безумовно, у неї є хист до цього, адже, читаючи її вірші, відчувається невимушеність, легкість, мелодійність і уява наче малює всі образи, що наявні у змісті. Як ви всі зрозуміли моя матуся дуже творча особистість, тому як головний дизайнер інтер’єру нашого будинку вона створила нестандартний дизайн. Кожна кімната має свій витриманий стиль, всюди стоять фоторамки з найкращих свят і відпочинків, багато зелені, її колекційних статуеток за тематикою "мама і дитина" та "чоловік і жінка".

 

Я можу ще довго писати про свою маму, розповідаючи, яка вона талановита і неординарна, проте хочу поставити на цьому крапку. Описати тут слова вдячності за все, що вона робила і робить для всіх нас просто неможливо, це буде банально і стереотипно. Для мене мама – це людина з великої літери, це наше сонце у похмурий день, наш спокій у бурі подій, ковток повітря для натхнення, наша віра, любов, душа нашої сім’ї. Вона особлива, прекрасна, натхненна, амбіційна, я пишаюся всіма її досягненнями: вона створила міцну сім’ю разом з татом, подарувала і виховала двох гідний дітей, зробила наше дитинство незабутнім та веселим, здобула дві вищих освіти та успішно побудувала свою кар’єру. Вона кожен день працює над своїм самовдосконаленням і самовираженням, допомагає у скрутних ситуаціях, знаходить потрібні слова у потрібний час, вірить у нас і підтримує вогник домашнього затишку. Для нас вона найкраща і неповторна, завжди такою була і буде. Я гадаю, що кожна мама у світі найкраща для своєї дитини, це не просто людина, котра була завжди поруч, це ангел-охоронець, який потрібен кожному, для того, щоб щасливо і гідно пізнати всі тонкощі життя на Землі і не загубити себе серед таких мінливих і нестабільних порухів часу.