Історії мам

Моя найрідніша
Сімейний затишок

Моя найрідніша

Автор: Аліна Толмачова

Знаєте, мене дуже зацікавив ваш конкурс. Не нагородою, не перемогою, а тим, що хтось, крім мене, дізнається про мою мамочку. Така перша емоція, коли прочитала ваш лист, прокричати на весь світ, яка у мене чудова матуся. Але коли сіла писати, то подумала, що навіть не знаю, як і з чого почати. Звичайно, у кожного (-ої) з нас - найкраща мама у світі. Проте це я зрозуміла десь після 20 років (зараз мені 28). Збагнула я вже завдяки життю. Мій дім там, де мама. Одного разу мені довелося поїхати з дому у невелике відрядження (їхати зовсім не хотілося). Коли мене проводжали батьки, то мама дала мені свою кофту, аби у дорозі я не змерзла, так як була пізня осінь. Брати зайві речі не хотілося, але я все ж таки взяла. Їдучи у автобусі, я вдягнула її кофту, відчула рідний мамин запах і на очах виступили сльози… Так мені зараз бракувало мами… Зателефонувавши, я сказала мамі «Дякую!».

Так вже сталося, у мами виникли проблеми зі здоров’ям і треба було робити операцію. Відпросившись з роботи, я поїхала з мамою до лікарні. Мабуть, день її операції – один із найважчих у моєму житті. Точного часу операції ми не знали. Несподівано мама подзвонила і повідомила, що її вже везуть на операційний стіл. Я дуже швидко приїхала до лікарні, але у палаті її вже не було… Три години очікування…. Я молила Господа, аби все пройшло вдало, просила у нього вибачення за якісь свої помилки, тільки б з нею було добре… Я стільки всього передумала і знову зрозуміла, що мама – найважливіша у моєму житті. Коли її привезли у палату, я не знала, як приховати свої емоції (мені хотілося розплакатися), мама лежала така безпомічна. За три дні матусі стало дещо краще і я поїхала додому. У поїзді я слухала пісню Океан Ельзи «Я їду додому…» і плакала… «Порядок» вдома мене вразив, тому, не відпочивши, я приготувала їсти своїм чоловікам (татові і брату), прибрала у квартирі. От що значить чоловіки залишилися без жіночої уваги! Навіть папуга весь вечір просидів на моєму плечі… Дякувати Богу, через тиждень мама повернулася додому. Було важко і працювати, і готувати, і прибиратися, але хто, як не я, допоможе мамочці. Влітку у моєї найріднішої день народження. Якось вітавши маму, я не стрималася – сльози котилися з очей, а із вуст звучали слова вдячності за її любов, турботу, підтримку, всепробачення. Плакала і мама…

Моя мама не працює вже 16 років. А звільнили її тому, що у неї була велика кількість лікарняних листів, дуже хворів  мій молодший брат. Вона складно переживала цю подію. Тому весь час після звільнення вона присвятила мені і брату, та, звичайно, татові. Інколи, мені здавалося, що вона любить мого брата більше, ніж мене. Подорослішавши, я зрозуміла, що це не так. ЇЇ уваги, турботи, любові вистачає на всіх нас. Наша родина свята відзначає разом, такі як Новий рік, Різдво, Великдень, Дні народження наші та рідних.... По можливості, обідаємо та вечеряємо завжди разом. Можу сказати, що затишок у домі, порядок в ньому - це тільки заслуга мами, а потім уже і нас. Я дуже люблю голубці. Раніше у нас їх готувала тільки бабуся, коли була ще жива. А зараз їх готує мама. Для мене - це улюблена страва та сімейна. Як будь-які чоловіки, тато з братом полюбляють смачно поїсти, тому борщ також сімейна страва. Любимо українську кухню, запашну випічку, і просто домашню їжу, приготовлену з любовю і душею. 

Коли я ще навчалася у ВУЗі, то мала стосунки з одним хлопцем. Та не судилося… Тому у всьому я звинуватила батьків, зокрема маму. Згодом життя показало, що це до кращого. Як важко потім було просити вибачення і у мами, і у тата. Мабуть, з висоти свого досвіду, вони бачили, що нічого хорошого з тих стосунків не вийде. Два роки тому у нас померла бабуся… Не можу навіть передати як було гірко тоді, та і зараз біль ще не минув. Та найскладніше моїй мамі, яка все своє життя була поруч із бабусею (наші квартири на одному поверсі багатоповерхівки). Я не знаю як описати цей час, стан мами і мій. Але вчимося жити без рідної, такої щирої і вселюблячої людини…Після смерті бабусі, я стала підтримкою для мами, бо їй і зараз дуже – дуже важко. Я знаю, що завжди можу прийти до мами і з болем, і з радістю… Бо моя мама любить мене такою, яка я є, пробачає всі мої помилки, вірить, що все у мене буде якнайкраще. Я намагаюся частіше бути з матусею наодинці, більше в чомусь допомагати, робити невеликі подарунки (хоч вона і каже, що не треба цього, але ж я знаю, як їй приємно!), мені хочеться віддати їй більше, ніж вона дає мені і брату протягом життя. Моя мама – мій особистий приклад справжньої жінки і матусі. Я хочу аби її серце билося завжди… Проте на все воля Божа…

 

X
X