Події мого життя навчили мене вірити в диво.. Той день був літній, спекотний та нічого не віщувало біди. Прекрасний відпочинок на морі, але дорога додому розділила мое життя на "до" та "після". Аварія. Гине рідна людина. Я лишаюся між світами - десять днів коми і слова після : "Ти інвалід і більше ніколи не зможеш..." А далі життя "з нуля" - вчитися ходити, говорити і, як мантру повторювати для себе: "Я повинна відновитися!" ПОВИННА!!! Бути зі своїм коханим чоловіком, жити знову. Зараз, обертаючись в минуле, мені здається, що я молила увесь Всесвіт про допомогу. І Всесвіт мене почув - через півроку я була на ногах. Ми створили сім"ю і всупереч всім заборонам лікарів, згодом у нас народилося двоє діток - син та донька. Здавалося, життя приходить до тями і незгоди позаду. Але випробування не вибирають людей по якимось особливим критеріям - вони просто відбуваються. Я пам"ятаю ту ніч до секунди - очікування в коридорі лікарні, страх, сльози і діагноз доньки - онкологія. Знову збираю свою свою волю в кулак, чітко виконую рекомендації лікарів і розмовляю зі Всесвітом. А він мені відповідає ремісією доньки! І тут в моему житті з" являється робота в Єві. Я відразу зрозуміла, тут я на своєму місці. І, що частку свого серця я готова віддавати кожного дня цій справі - у важливих справах чи звичайній робочій метушні. Людям, що мене оточують, красу, що ми самі створюємо навколо себе та любов, що здатні подарувати буденним "Доброго дня" або "До зустрічі в Єва".